10 веселих та теплих спогадів з дитинства про гостювання у бабусі з дідусем в селі

Хто з нас не був дитиною, яка з нетерпінням чекає літніх канікул. А які ж пригоди на нас чекали, якщо літо ми проводили десь в селі у бабусі та дідуся! Саме про ці щасливі миті дитинства ми хочемо вам нагадати за посередництва наступних невеличких історій.

1. “Коли мені було років 5, мені дозволяли гуляти недалеко від бабусиного двору. В село мене тоді мама привезла і теж зосталася на вихідні. Вона вийшла кликати мене на обід, але ні у дворі, ні за двором мене не знайшла. Зараз розумію, як вона тоді злякалася. Коли пошуки почала вже вся родина, зі сторони саду з’явився я. Запиханий, тягнучи свого дитячого велика через чагарі, я втомлено протягнув мамі та бабусі кульбабки зі словами: “Ледве знайшов для вас найкрасивіші квіточки”. Здається, мене тоді не дуже сварили, хоча варто було.”

2. “Одного разу бабуся, готуючи свій фірмовий суп, попросила мене принести з городу моркву. Я вирішив уточнити малу чи велику потрібно. Бабуся, не задумуючись, відповіла, щоб ніс середню. Коли сплило чимало часу, бабуня пішла за мною на город і побачене її дещо шокувало. Малий я стояв серед городу, витягав з землі моркву і зі словами: “Ні, це не середня”, “саджав” кожну назад. Коли вона запитала, що ж я роблю, я спокійно відповів: “Бабуню, а як мені ще дізнатись, яка з цих морквин є середнього розміру?”. Того року бабуся мене відправляла на город лише поїсти малину.”

3. “Я добре пам’ятаю, як чудово проходили мої літні дні у бабусі, але найбільше мені запам’яталася саме одна літня ніч. Я довго не могла заснути, і ми з бабунею пішли до саду. Моєму захопленню не було меж, коли я побачила їжачків, які ласують під деревом шовковицею. Ціла зграя їжачків одночасно! Такі теплі моменти назавжди залишаються в пам’яті.”

4. “Одне літо в селі я запам’ятала точно на все життя. По сусідству в мене була подружка Аня, яка теж приїжджала на літо з міста. Якось нам захотілось зробити собі красиві віночки і наш погляд привернули фіолетові квітки. Те, що вони поколювали пальці нас не настрашило, і ми з захопленням новачків-флористок їх густо повстромляли в наші сплетені віночки. Проте зняти цю красу без допомоги нам не вдалося. Хто ж знав, що реп’яхи не просто гарні, а ще й такі приставучі. Поверталися ми додому ридаючи, а вигляд нашого волосся, що торчало в різні боки, неабияк налякало мого дідуся, який вийшов на наш плач.”

5. “У бабусі з дідусем був курник, але я чомусь вирішила взяти куряче яйце саме з холодильника. Загорнула його в невеличкий рушник і майже всюди носила з собою, даючи тепло своїх рук і хекаючи на нього гарячим повітрям. Я кожного дня боролася зі своєю допитливістю, аби не розгорнути, щоб глянути, чи прокльовується вже циплятко. Ввечері під час вечері я забула своє “чудо” на кухні й згадала про це лише вранці. Коли я побачила розгорнутий рушник, а на сніданок яєчню, мої сльози було важко зупинити. Але дідусеві це вдалося: він протягнув мені у долонях маленького і жовтенького пухнастика. Виявилося, вони з бабусею давно вже помітили мої марні старання і вирішили мене потішити, а ще принагідно прикупити в свій курник молоде покоління майбутніх несушок. Яка ж я була здивована і одночасно рада, коли побачила в дворі ще з десяток маленьких курчат, але моє було особливим, воно ж вилупилося завдяки мені!”

6. “Любив приїжджати до бабусі в село і в дитинстві, і підлітком. Спиш, скільки заманеться, прокидаєшся від аромату свіжих млинців, снідаєш і майже весь день можеш гуляти. По вечорах зазвичай допомагав щось по господарству, а якось до заходу сонця ще відпросився з хлопцями прогулятися. За день до цього бабуся речі прала, і я ніяк не міг знайти свої джинси. Тоді модні були такі “варені і жовані”. Коли спитав у бабусі, вона ледь не зі сльозами на очах сказала, що ніяк не може їх повністю розгладити праскою. Після прання вона побачила мої джинси всі у складку і подумала, що то від занадто гарячої води їх так скукожило. Бабуня їх так старанно намагалася випрасувати, що мені залишалося їй тільки подякувати. Лише перед наступним пранням я їй розказав про ті чудернацькі модні тренди.”

7. “Цю кумедну історію моя родина і досі мені пригадує. Коли я була маленькою дівчинкою рочків 4, то обожнювала у бабусі з дідусем в селі бігати коло курочок, кізочок та ганятися за котиками. Того літа бабусина кішка Мурка якраз привела котяток. Вони вже бігали собі по травичці та мило бешкетували. Одне чорно-біле кошенятко залізло в калюжу. Побачивши, яке воно стало брудне та мокре, я сказала татові: “Тату, так шкода цього кошенятки. Його треба висушити, щоб не захворів”. Тато, щоб мене заспокоїти відповів, що кошеня оближе мама і все буде в порядку. Почувши це, я спіймала цього чорно-білого пухнастика і принесла моїй мамі зі словами: “Мамо, тато сказав, що треба облизати котика”. Мабуть тепер жодне домашнє застілля не обходиться без цього жарту.”

8. “Ділова жилка в мене була ще з дитинства. Дід платив мені гроші за збирання колорадських жуків. Коли смугасті жуки скінчилися на нашому городі, я написав оголошення про надання цієї актуальної послуги. І в деяких сусідів я встиг трохи заробити на цьому, поки в мене не з’явилися конкуренти. Звістка про новий “бізнес” швидко облетіла село, і вже за тиждень такі ж підприємливі хлоп’ята були майже на кожному городі. Щоб купити омріяну приставку “Денді” довелося перекваліфікуватися на биття мух в літній кухні. Дякую тобі, дідусю, за щедрі “чайові” і перший ігровий картридж у подарунок.”

9. “Того літа мені було 6 років, а сестричці Соні щойно виповнилося 2. Одного дня вона попросила у бабусі “червону ягоду”. Бабуся принесла полуницю, Соня посмакувала, але сказала, що це не та ягода. Для маленької принцеси я пішла збирати малину, а дідусь заліз на дерево за найстиглішою черешнею. Проте Соня знов рішуче сказала нам: “Не та ягода”. Нас всіх вже просто розбирала цікавість. В маленькі ручки Соні ми вже приносили вишню, смородину, калину, помідори і скибку кавуна. Але цю таємничу “ягоду” ніяк не вдавалося знайти, поки бабуня не стала готувати окрошку. Побачивши в її руках редиску, Соня радісно закричала: “О, червона ягода!”. До цього ми якось не додумались.”

10. Років в 8, прогулюючись бабусиним городом, я витягнув з землі молоденьку морвинку, пішов помив її і сів на лавку смачно хрумаю. І тут мене осінило: зараз я допоможу бабусі, от же вона зрадіє! Я повисмикував майже всю молоду моркву, прийшов з гордим виглядом і майже 2 відрами не до кінця стиглого врожаю. Ні, бабуся мене не дуже сварила, просто в усіх стравах, що вона готувала цілий місяць, так чи інакше була морква. Але моркву я не став любити менше, а бабуню тільки більше. Стільки вигадати страв, аби добро не пропало!”

Бабусі та дідусі займають особливе місце в наших серцях. Вони завжди оточували нас безмежною любов’ю та турботою, і продовжували це робити, незважаючи на наші пустощі й витівки. Завдяки цим дорогим людям наше дитинство було ще більш радісним і світлим.