7 РЕАЛЬНИХ ІСТОРІЙ ІЗ КРУПИЦЯМИ ВЕЛИЧЕЗНОЇ ДОБРОТИ

1. Іду вранці додому. На під’їзді оголошення: “Дорогі сусіди! Сьогодні приблизно о 9.20 біля прохідних дверей було загублено 170 грн. Якщо хто знайшов, занесіть, будь ласка, у кв. 76 Антоніні Петрівні. Пенсія 3640 грн”. Я відкладаю 170 грн, піднімаюся, дзвоню. Відчиняє бабуся у фартусі. Щойно побачила мене, який простягає гроші, одразу обійматися, голосити й у сльози щастя. І розповіла: “Пішла за борошном, повернувшись, виймала ключі біля під’їзду – гроші-то, напевно, і зронила”. АЛЕ! Гроші брати відмовилася навідріз! Виявилося, за кілька годин я вже шостий (!!!) “знайшов” бабулині гроші! Люди, я вас люблю за те, що ви такі!!!

2. Працюю в кафе швидкого харчування. Сьогодні вранці чоловік підійшов до каси і сказав: “За мною стоїть дівчина, я її не знаю. Але я хотів би заплатити за її каву. Передайте їй “Гарного дня”. Ця дівчина дуже здивувалася спершу… а потім зробила те саме для наступної за нею в черзі людини. І так 5 разів поспіль!

3. Я тяжко хворіла на ангіну. Вдома була одна, не могла навіть встати з ліжка і плакала від безпорадності. Мій собака сидів поруч із ліжком і дивився на мене із занепокоєнням. Потім пішов і повернувся з величезною кісткою. Він поклав кістку на подушку і підштовхував носом до мого обличчя – “Погризи і тобі стане краще!”.

4. Якось побачив на вулиці бабусю, яка продавала всього 1 єдину кімнатну квітку фіалку. Стало її шкода, заплатив разів у 10 дорожче, ніж вона просила. Вона зі сльозами: “побігла я в магазин – куплю дідові ковбасу”. Приніс квітку додому, наступного ранку вона розцвіла.

5. Давно не було такої грози, як сьогодні. На роботі сказали, що хтось отирається біля моєї машини. Я кинувся на вулицю. Усе було, як і раніше, крім люка в даху: хтось засунув його щільніше, щоб у салон не проникла вода.

6. У магазині до мене підійшла маленька дівчинка і попросила: “Візьми мене на ручки”. Я так і зробила, подумавши, що вона загубилася. Крихітка просто обійняла мене, а потім зістрибнула. Я втупилася на неї, а вона пояснила:

– Хотіла, щоб ти посміхнулася.

Я не змогла стримати сміху.

7. Нещодавно поверталася з інституту і біля станції метро побачила ветерана війни. Він сидів поруч із планшетом, на якому були медалі та ордени… Його нагороди, які він заслужив на війні. Він продавав їх, щоб купити собі хоч якоїсь їжі. Я підійшла, витягла весь вміст гаманця і віддала йому зі словами: “Візьміть усі мої гроші, але не продавайте їх…” Він розплакався, узяв гроші, зібрав ордени в долоні й поцілував їх, а потім тихо крізь сльози вимовив: “Дякую, донечко”. У такі моменти мені здається, що я зможу змінити світ. Вони дають мені надію.