“Подзвони бабусі сьогодні”. Чуттєвий вірш

Подзвонити бабусі сьогодні.
Не завтра.
І не колись.
У хатині побіленій, скромній
Вдвох з чеканням вони обнялись.

Поріднилися
З поглядом вікон.
На один і той самий пейзаж.
Їй давно уже час – це не лікар,
А ніким не врахований стаж.

Подзвонити.
Хоча б на два слова.
Щоб зраділа,
Всміхнулась вона.
Рідко старість бува кольорова,
Бо частіше самотня й сумна.

Їй потрібно уже зовсім мало.
І у неї немає новин.
Як і друзів давно вже не стало…

З телефоном один на один.
Вона йде на подвір’я із хати.
З рук його майже не випуска.

Подзвонити.
Без приводу й свята.
Щоб вона дочекалась дзвінка.

Марина Кузьменко