Добро повертається і часом у найнесподіваніший спосіб. Історія з життя

– Ой, та що ж ти, Танечко, стільки часу на мене витрачаєш! І практично щодня заходиш стареньку провідати, допомагаєш он як! Миленька моя, що б я без тебе робила! Скільки в тобі доброти, та й красуня ти яка! Не розумію я, Танечко, як же люди цього не бачать, що ти все одна, та одна. – гомоніла Валентина Андріївна, відімкнувши двері. Раділа щоразу візиту Тані, і так дякувала Богові, що послав їй таку помічницю. Для Танечки вона ж чужа старенька, але стала в житті Валентини Андріївни справжнім сонечком, переїхавши близько пів року тому в сусідню квартиру.

Валентина Андріївна повільно й акуратно долає коридор, щоб пройти на кухню і пригостити Танюшу чаєм. Поспішати старенька вже боїться, з місяць тому вже не втрималася на немічних ногах та впала в коридорі. Встати самій ніяк не вдавалося, добре, що в кишені халата телефон був, Танюшці й довелося зателефонувати. Дівчина з роботи відпросилася і миттю примчала на допомогу. Ключі запасні Валентина Андріївна дала, але Таня, крім того випадку, сама двері не відмикає. Якось же недобре, та незручно вторгатися так в особистий простір.

– Валентино Андріївно, що ж Ви мене так нахвалюєте! Я ж до Вас просто по-добросусідськи. А в житті в мене чому не ладиться й сама не знаю. Усе шкереберть, мама моя ще періодично масла у вогонь підливає. Усе забути не може, що не захотіла я заміж виходити, коли залицявся до мене “пристойний чоловік”, “при посаді”. А не лежала в мене душа до нього і все тут.

Так розмовляли на кухні, коли Таня поверталася з роботи і приносила Валентині Андріївні продукти. Іноді Таня їсти допомагала готувати, разом і вечеряли. Валентина Андріївна розважала кумедними історіями, у неї їх у житті було багато, адже пропрацювала вона вчителькою понад 35 років. З дітьми, казала вона, ніколи не засумуєш. Своїх Бог не дав, але з чоловіком вони прожили душа в душу 53 роки, не стало його торік… Валентину Андріївну дуже підкосила смерть чоловіка. Майже при кожній бесіді його згадує з такою любов’ю в очах, що й у самої Тані сльози навертаються.

Одного ранку Таня збиралася на роботу і вже перед виходом вирішила полити кімнатні рослини на підвіконні своєї кухні. За вікном вона мигцем побачила машину, що під’їжджала до їхнього під’їзду. З неї вийшов молодий чоловік, тримаючи в руках великий букет ромашок і тортик. Коли Таня вже виходила зі своєї квартири, чоловік дзвонив у сусідні двері до Валентини Андріївни.

– Ой, Ігорчику, чи це ти? – примружуючись, вдивлялася в гостя старенька сусідка. Яким же ти став, не відразу й упізнала! Як я тобі рада, проходь! Танечко, це Ігор, заходь теж, чаю разом поп’ємо, – побачивши дівчину, запросила сусідка.

– Спасибі, Валентино Андріївно, але на роботу бігти треба, я ввечері до Вас зайду, – привітно посміхаючись, сказала Таня. А про себе подумала, що напевно цей Ігор хтось із далеких родичів сусідки. Бачачи щастя на обличчі Валентини Андріївни, пораділа за неї, що не зовсім одна.

Увечері Таня забігла в магазин по хліб і молоко та прийшла провідати сусідку. Валентина Андріївна зустріла її радісною.

 – Бачила, який у мене Ігор? Дізнався, що я здавати стала, ледве ходжу, ось і знайшов час приїхати, хоч і в роботі постійно. Це ж учень мій, з останнього випуску, була і класним керівником у нього якраз перед виходом на пенсію. Знаєш, а він питав про тебе, Танечко. Каже, хто ж ця мила дівчина з добрими очима тут живе по сусідству. Розповіла йому, як допомагаєш мені, що віддушина ти моя.

Таня зніяковіла від слів сусідки. А Валентина Андріївна задумала вже на чай її заманити в суботу, якраз, коли Ігор пообіцяв у гості заїхати.

Чоловік дивився на Таню таким ніжним і теплим поглядом, усе над жартами її сміявся та тортом пригощав. У такій приємній компанії вони втрьох й пили чай по суботам. Таня тепер вихідних чекала з іще більшим нетерпінням. Ігор підкорив її серце своєю щирістю і добрим ставленням до своєї самотньої вчительки. Щось було в ньому таке близьке, вони з Танею і фрази один одного часто продовжували, здавалося, розуміють з пів слова. Ігор переробив у квартирі Валентини Андріївни всю чоловічу роботу: де крани підкрутив, де дверцята кухонної шафи, які починали відвисати. Запропонував допомогу і Тані, адже вона з переїзду так у новій квартирі до кінця і не облаштувалася. 

Валентина Андріївна дивилася на них і все молилася, щоб склалося у цієї пари все вдало. І ось одного разу під час чергового спільного чаювання Ігор попросив руки у Тані. Для дівчини це хоч і стало несподіваною, але бажаною радістю. Валентина Андріївна благословила їх на щасливий і міцний шлюб.

У новій щасливій родині за 1,5 року з’явилася донечка, назвали Валею. У Валентини Андріївни з появою цієї чудової дівчинки ще більше приводів для радості. І ноги стали слухатися, навіть у двір стала спускатися з малятком погуляти.

Таня розцвіла від щирої любові чоловіка. А він усе намилуватися нею не може:

– Звідки ж ти така, Танечко, ніби з іншої планети. Добра в тобі стільки й ніжності. Як мені пощастило тебе зустріти. Я мушу тобі зізнатися, але за розповідями Валентини Андріївни до знайомства з тобою, подумав, що ти на квартиру самотньої бабусі претендуєш. Поспілкувавшись із тобою, зрозумів – не здатна ти просто так вчинити!

 – Ігорю, сміятимешся, але ж і я тебе запідозрила в подібному. Тоді побачила тебе з квітами біля дверей Валентини Андріївни і подумала, що родич з’явився раптом, коли старенькій стало погано. А потім побачила в тобі такого ж альтруїста, як я.

Щастя в житті приносять не завжди тільки великі справи. Часом проста посмішка, привітне слово, прояв турботи і допомога іншим гріють душу. Можливо комусь у цей момент так необхідні ці прояви доброти. Для когось це стане ковтком свіжого повітря, а комусь подарує надію на краще.