Щастя – це зовсім не результат. Не результат отримання чогось, чого у нас немає. Це всього лише визнання цінності того, що вже у нас є. Діти через свій вік не вміють оцінювати батьківські старання, не можуть ще зрозуміти, що стоїть за комфортом і благополучним дитинством, які зусилля. Але на своєму прикладі дорослі можуть почати помічати й оцінювати те, що їх оточує, регулярно вправляючись. І в результаті, це призведе до розуміння цінності батьківської праці в дитини.
Сучасний матеріалістичний світ розуміє слово «щастя», як володіння матеріальними ресурсами, нерухомістю, високим соціальним становищем та іншими регаліями й атрибутами. Сьогодні неправдивий престиж процвітає і вбирається в дітей з молоком матері. Тому ми бачимо нескінченно егоїстичних і незадоволених дітей, хоча, здавалося б, у них усе є: іграшки, одяг, окремі кімнати, вир розваг, різноманітна їжа та солодощі.
Чи багато по-справжньому щасливих людей ми бачимо навколо себе? Чи дає це бажаний ефект? Звісно, ні. Будь-яка успішна людина, яка дісталася якихось вершин, скаже, що сама по собі «висота» та її досягнення не робить людину щасливою раз і назавжди. Це всього лише спосіб. Щастя – це скоріше стан, відчуття, причому внутрішнє.
То яка ж риса відрізняє щасливу людину від нещасливої? Вдячність. Коли людина здатна цінувати те, що в неї є. Відчувати цінність того, що має. Наприклад, як дівчинка Поліанна, героїня однойменного роману Елінор Портер, яка навчає все своє оточення гри в радість. Сенс гри полягав у тому, щоб завжди радіти, незважаючи на те, що радіти, начебто, іноді, буває нічому. Знаходити щось позитивне, чому можна було б порадіти.
Як же навчити дітей бути вдячними? Не твердити їм постійно про те, що вони мають бути вдячними, а виховати в них це. Слова «спасибі» і «будь ласка» хороші помічники, але їх недостатньо, на жаль. Необхідно поступово прищеплювати цю звичку, регулярно і свідомо повторюючи вправи.
Отже, розглянемо самі вправи:
«Подарунки дня» Бажано робити її щодня. Можна, наприклад, наприкінці дня, перед сном. Важливо сісти поруч із дитиною і почати перераховувати всі «дари» поточного дня. Сюди відносяться зустрічі, враження, люди, події, моменти, частування, досягнення, успіхи тощо, за які ви вдячні. Діти-дошкільнята дуже вразливі і ще не вміють рефлексувати. Тому, вони легко можуть забути до вечора те, що сталося з ними вранці, особливо якщо день був насиченим. Перераховуючи всі хороші моменти, ми вчимо дитину бачити в тому, що з нами відбувається, подарунок. І таким чином привчаємо відзначати позитивні та хороші речі, «підсвічувати» їх.
«Ти пам’ятаєш…». Для закріплення в нашій пам’яті приємних подій дня, необхідно разом із дитиною їх проговорювати: «Ти пам’ятаєш, як тобі сподобалося з’їжджати з гірки», «Ти пам’ятаєш, як ти зрадів, коли до тебе друг прийшов», «Ти пам’ятаєш, який ти був щасливий, коли вийшло зібрати з конструктора літак» тощо. Якщо трапляються ситуації з негативним відтінком, то в них із легкістю можна знайти привід для подяки. Наприклад, якщо ви не змогли забрати дитину машиною із садочка, бо вона зламалася, а надворі дощило, відзначте, що завдяки цьому ви змогли провести більше часу разом, бо йшли пішки, і вона нарешті погуляла по калюжах у нових гумових чобітках.
«Як здорово!». Відзначаючи позитивні моменти і не забуваючи дякувати, ми міняємо хід наших думок, знаходимо цінність і вчимо цього дітей. Наприклад, «Як здорово, що сьогодні вся сім’я зібралася на вечерю», «Як здорово, що в мене сьогодні вихідний, і ми разом дивимося мультфільм», «Як здорово, що в нас є можливість сьогодні помалювати!».
ДоброТворення. Ви самі визначаєте, коли і скільки часу готові приділити цій сфері. Або це раз на місяць, або щотижня (щодня), коли ви разом із дітьми робите якусь корисну справу для інших людей. Сюди належить благодійність (збір речей, допомога нужденним), прибирання громадської території (двір, гараж, майданчик), годування тварин у розпліднику, допомога людям похилого віку тощо. Ця звичка дає дитині розуміння і відчуття того, що приємно не тільки брати, а й віддавати. Це один із важливих складових компонентів подяки.
«Ти – мій помічник!». Коли дітям дякують за допомогу, вони відчувають, що їх цінують. Такі буденні речі, як прибирання іграшок чи посуду в мийку, стають приємними. Вдячність призводить до того, що бажання дитини допомагати стає більшим і їй хочеться старатися. Дозволяйте дитині допомагати вам, нехай зробить щось сама – вона матиме привід пишатися собою і відчувати вашу вдячність.
«Поділися». Наукові дослідження підтвердили, що маленькі діти почуваються набагато щасливішими, коли мають можливість ділитися чимось з іншими або пригощати. Найбільшу радість їм приносить подарунок, зроблений власними руками. Також, важливо пояснювати дітям, що дарувати можна не лише речі чи предмети, а й добрі слова, посмішку чи обійми. Можна ділитися своїми іграшками або солодощами. Батькам же, головне, слідкувати, щоб це відбувалося усвідомлено щонайменше раз на день.
«Нам так пощастило!». Щодня відзначайте, як вам пощастило: що встигли на автобус, що є зручні місця в кінотеатрі, що живете в найзеленішому районі міста, що дружите з найдобрішими сусідами, що є вільні місця на гірці (гойдалці) тощо.
Як видно, щастя – це зовсім не результат. Не результат отримання чогось, чого у нас немає. Це всього лише визнання цінності того, що вже у нас є. Діти через свій вік не вміють оцінювати батьківські старання, не можуть ще зрозуміти, що стоїть за комфортом і благополучним дитинством, які зусилля. Але на своєму прикладі дорослі можуть почати помічати й оцінювати те, що їх оточує, регулярно вправляючись. І в результаті, це призведе до розуміння цінності батьківської турботи в дитини.
